26 березня 2013 року відбулося розширене засідання Президії Херсонської торгово-промислової палати, де обговорювалися питання, пов'язані з проблемами легкої промисловості та умови її відродження. У засіданні взяв участь президент «Укршкірвзуттяпром», керівник Асоціації «Укршкірпром», член правління Громадської ради при Державній митній службі України Олександр БОРОДИНЯ.
Тематика обговорення включала наступні питання:

1. Причини занепаду галузі в Україні.
2. Чи носить процес падіння галузі зворотній характер в умовах глобалізації?
3. Стан легкої промисловості на Херсонщині сьогодні.
4. Чи є у нас реальні шанси відродити легку промисловість, і за яких умов?
5. Пошук нових напрямків. Чи можливо застосовувати досвід європейських країн та Китаю?
6. Потенціал легкої промисловості Херсонської області та перспективи його використання – з чого починати?
7. Чи здатна держава зробити реальні кроки і як її до цього підштовхнути?
8. Якою має бути державна підтримка?

Кожне з означених питань викликало велику заінтересованість, а іноді й бурхливі дискусії.
Особливу увагу було приділено проблемам взуттєвої та текстильної галузей.
 Учасники вирішили, що заявлена тематика потребує подальшого серйозного опрацювання на системній основі.

БОРОДИНЯ Олександр Григорович -  президент - голова правління Громадської організації Ліга українських промисловців-виробників взуття, шкіргалантереї, хутрових виробів і шкіряних товарів «Укршкірвзуттяпром», член правління Громадської  ради при Державній митній службі України.

З виступу Олександра БОРОДИНІ:

«…Згідно зі статистикою, у світі є два регіони, які є стабільними імпортерами товарів легкої промисловості, - Північна Америка та ЄС. У ЄС проживає понад півмільярда осіб при середньому споживанні 4-5 пар взуття на рік на душу населення. Це колосальний і дуже перспективний ринок для української легкої промисловості. Тим більше, що ми продаємо взуття та одягу на європейському ринку досить багато…».

«…Російський ринок дуже схожий на український, схожі пріоритети покупця. У нас акцент робиться на стиль. У ЄС основний акцент йде на комфорт, там взуття з високим каблуком - це рідкість. Хоча це деталі. Концептуальна відмінність - у принципах ведення бізнесу.
Я просив представників ЄС організувати для українських взуттєвиків семінар з вивчення ринку взуття. Вивчити ринок, для того щоб сформувати портфель замовлень з метою більш ефективно конкурувати на ринку - логічно? Вони здивувалися: а навіщо вам це потрібно?! Це не ваша справа, а справа торговця. В ЄС працює нормальна ринкова схема, коли ринок вивчає торговець. Він визначає для себе, що саме і за якими цінами він буде продавати.
А справа виробника полягає тільки в тому, щоб зробити якісно і в термін. Тому в Європі існує цікавий перерозподіл грошових потоків. Різниця між ціною виробника і ціною на прилавку в магазині з ПДВ - це майже три, мінімум 2,5 рази. Тобто, 250%. Якщо виріб у виробника коштує 50 дол., то в магазині воно коштуватиме 125-150 дол.  У такій системі виробник практично нічим не ризикує,  він отримує невелику рентабельність - 10-20%, але це гарантовані його гроші. Для виробника це дуже важливо, адже що таке виробничий цикл? Конвеєр, який повинен рухатися постійно. Це складна система забезпечення, зміна моделей, тканини, шкіри, фурнітури, каблуків, колодок. А якщо збут буде кульгати - це катастрофа для виробництва.  Причому в коефіцієнт 2,5 закладені всі ризики торгівлі: непродане, уцінки, зарплати, кредити, оренда. Не продав ти продукцію - вона залишається у тебе в магазині, ти не повертаєш її на підприємство. А 20% стабільного прибутку виробничнику в Європі вистачає.  
При цьому зазначу, що, незважаючи на всі складнощі, вітчизняний взуттєвий ринок вже перегнав одежний. Розмістити взуттєве замовлення складніше. Швейник вимагає тканину, гудзики, нитки і лекала по електронній пошті - і можна працювати. Взуттьовику ж потрібні колодки і комплектуючі під конкретну модель, різаки, інша оснастка.
Це змусило наших взуттєвиків більше працювати самим. Великі підприємства пройшли схему реструктуризації, банкрутства, відновлення, але потенціал, інтелект, бажання, робочі та обладнання залишилися. Відбулася трансформація галузі з її переходом у приватний сектор.
Наприклад, в Києві два рази в рік проходить велика оптова міжнародна взуттєва виставка, на якій мінімум дві третини підприємств - українські. На такій же одежній виставці «Експоплаза» (Київ) наших виробників - 30%...»

«…В Україні щорічно продається не менше 30 млн пар взуття вітчизняного виробництва. Але багато хто з півтори тисячі підприємств працюють за спрощеною системою оподаткування, де немає детальної звітності з натуральними показниками. Тому частина не може бути врахована статистикою…».

«…Ємність українського ринку взуття - близько 160-170 млн пар на рік, 3-4 пари щорічно на людину. При цьому основні доходи української взуттєвої промисловості йдуть від продажів в осінньо-зимовий період. Наш головний конкурент на ринку - Південно-Східна Азія (Китай, В'єтнам і т.д.). Не секрет, що китайське взуття практично повністю зайняло у нас нішу дешевого взуття.   Найдешевше - літнє ремешкове взуття. У його виробництві нам конкурувати з тим же Китаєм дуже складно. По-перше, там витрати на виробництво нижче наших витрат. По-друге, у Китаї більший доступ до різноманітної фурнітури - штучної шкіри, синтетики і т.д. А нашим виробникам це потрібно в основному закуповувати по імпорту.   Яка психологія споживача? Людина купила в'єтнамки за 30-40 грн. Вони порвалися за два тижні - він купив інші. Але якщо купуються туфлі за 500 грн або чоботи за 800 грн, то головна до них вимога, щоб вони відслужили мінімум один сезон. А краще два-три сезони. І в даному випадку покупець вибирає українську продукцію...».

«…Виробництво вітчизняного взуття зосереджено в таких регіонах: Харків, Київ, Бровари (Київська обл.), Дніпропетровськ, Хмельницький та Львів. Є також підприємства в Одесі та Луцьку та інших областях…»

«…Взуттєве виробництво капіталомістке і залежить від оснащеності. Одна тільки машина для прибивання каблука коштує 25-30 тис. дол. Затяжна машина - 100 і більше тис. дол. Вручну прибити жіночий каблук, щоб він не зламався через два-три кроки, неможливо. Тому підприємства, як правило, не економлять на технології, обладнання і якості. Так, швейна взуттєва машина коштує 1 тис. євро, а їх потрібно десятка півтора-два на одну невелику фабрику.
Робочий на взуттєвій фабриці - це профі, його складно на біржі праці знайти за оголошенням. Швея шиє заготовку - подивіться на черевики, там жодної прямої строчки. Все повинно бути вивірено від краю на 1,5 мм, красиво і чітко.  В одязі простіше, строчки довгі і прямі. Промахнувся в одязі - розпоров, пройшов ще раз. А такі дірки у взутті - це брак…»

«…У нас півтори сотні стандартів якості, але, скажу по секрету, ніхто їх повністю не дотримується, тому що це нереально і не потрібно споживачеві. Коли я займався в Мінекономіки напрям роботи Держстандарту, переконався, що він не гарантує якість товару. У італійців, які перетворили взуття на символ успіху і процвітання, ніколи не було стандартів якості взуття.
Жодна пара італійського взуття не відповідає українським стандартам. Адже в принципі якість, як кажуть італійці, категорія філософська - це проблема не держави, а відносин виробників до споживачів своєї продукції, вони повинні бути задоволені і наступного разу ще купити взуття цієї ж фірми. Ось вам і вся стандартизація в умовах ринку. Тут повинна бути виважена, а не заборонна протекціоністська політика, яка дозволила б трохи зрівняти економічну рентабельність…»

«…Ще такий момент є. Торговець продає, скажімо, китайське взуття, куплене за демпінговою ціною, різниця на якій між оптом в Китаї і на «Сьомому кілометрі» (Одеський ринок) - 100%. А різниця «Сьомим кілометром» і київським магазином - ще 100%. Тобто 400%. Продаючи ж українське взуття, торговець заробить набагато менше. Відпускна ціна буде з коефіцієнтом 1,5-1,7, оскільки у нас дорожче виробництво. І торговець запрацює максимум 30-40%. Тому пріоритет віддається китайської продукції.   Тому протекціоністська політика повинна зрівняти рентабельність для торгівлі імпортної і вітчизняної взуттям. Це чесна конкуренція…»

«…Престиж - це торгова марка, якій довіряє покупець. В Італії 1 тис. взуттєвих фабрик, але їх ніхто не знає, крім двох-трьох. Але в Італії є спільний бренд - «Made in Italy», якщо це не підробка. Італійці погане взуття не виробляють.  В Україні багато фірм, які працюють за таким же принципом, і за свою репутацію переживають. Взуттьовик контролює те, що поставляє на ринок. Але, на жаль, далеко не всі.  Покупець може промахнутися, у нього немає орієнтира. Тому зараз ми готуємо програму, згідно якій на взутті та упаковці буде напис «Виробник з високою репутацією». Цей знак ми будемо давати тільки відібраних нами фірмам. Це не реклама, а підказка споживачеві.  Адже в Україне масово фальсифікується інформація по взуттю. Середня ціна пари китайського взуття, ввезеної в Україну - 109 млн пар із загальних 122 млн пар імпорту - складає 3,5 дол. за пару. Дуже смішна ціна. Якби це було так, то в магазині середня пара взуття коштувала б 70-80 грн.  Причому, з 109 млн пар лише 6 млн - з натуральної шкіри. А китайське взуття становить 70% всього ринку. Таким чином, не більше третини взуття на ринку України з натуральної шкіри. Коли ж ми проводили опитування, то 75% покупців вважають, що купують шкіряне взуття…»

«…У Китая є колосальна перевага по всіх товарах на світовому ринку. Робочий день на взуттєвій фабриці в Китаї - 12-14 годин, вихідний, в кращому разі, один на місяць. Відпустки немає, пенсії немає. Якихось інших вимог номінально теж немає. Тому податків майже немає і витрати мінімальні. При тому, що зарплата там трошки зросла - до 150-200 дол.  Як конкурувати в таких умовах? Але, тим не менш, конкуруємо. В даний момент я якраз займаюся проблемою регулювання імпорту. Але це тема для окремої розмови. Хоча сьогодні в світі виросли різко ціни на сировину - на шкіри, шкуру, хутро, хімію, бавовну, у півтора-два рази. Взуття та одяг дуже дорожчають. Дефіцит на шкури може призвести до того, що взуття з натуральної шкіри може скоро стати взуттям для небідних людей.  До речі, одна синтетична шкіра не може її замінити, хоча є і якісна. Але природних властивостей натуральної шкіри вона не дає…»