- Ігор, розкажіть, будь ласка, про найяскравіші спогади з Вашого дитинства.
- Я мало пам'ятаю себе до школи. Із розповідей близьких знаю, що ріс слухняною і, загалом, безпроблемною дитиною. Бабуся казала, що я зовсім не плакав, вона навіть водила мене до лікаря, аби з'ясувати чи все зі мною гаразд. Виявилося, - все в нормі! (сміється) Просто, мабуть, мені було добре, від чого ж тоді плакати?! Мій батько був капітаном річкового судна і часто брав мене з собою кататися по Дніпру. Добре пам'ятаю, як любив дивитися в ілюмінатор на воду та на пейзаж, що швидко змінювався. Але найбільш  усвідомлено згадується школа. Дуже сподобалося Перше вересня, було так весело та урочисто! У вільний час я багато і досить непогано  малював коней та сюжети з підводного світу за участі капітана Немо. Пізніше захопився зображенням парусників, ними була обклеєна уся моя кімната.
- Чи любили Ви читати? Які книжки Вам подобалися?
- Ми з моєю молодшою сестрою практично кожне літо проводили на дачі з бабусею. І саме бабуся читала нам багато книг: і народні казки, і казки Пушкіна. Ще ми слухали платівки. Пізніше я захопився фантастикою, особливо романами Жюля Верна «Таємничий острів», «20 тисяч льє під водою». Окрім цього, у школі задавали перелік літератури на літо, яку необхідно було прочитати. Так що читати доводилося багато, але мені це подобалося.
- А що запам'яталося з Вашого життя на дачі?
- Денний розклад був таким: вранці, досить рано, ми прокидалися, снідали, працювали в городі, дуже любили поливати. Потім йшли на річку загоряти і купатися, потім обідали, відпочивали. Ввечері, ми пили чай з бабусиною випічкою, спілкувалися, слухали життєві  розповіді, багато сміялися. Я із задоволенням згадую ті часи!
- На Вашу думку, що вплинуло на формування Вашого характеру?
- Безумовно, спорт. Саме завдяки спорту я став самостійним, набув впевненості у власних силах, навчився долати перепони. Я завжди був дуже соромливою та невпевненою у собі дитиною. До всіх спортивних секцій мене водила бабуся. Спочатку я почав займатися плаванням (4 роки), але через алергію на хлорку кинув. Потім був футбол, стрільба, самбо, ще одна  спроба зайнятися плаванням. А у 1982 році мій друг запропонував піти до секції з  академічного веслування. На той час я навчався у спецкласі з фізики у 30-й школі, був громадським активістом, ще й захопився веслуванням. Я був настільки зайнятий, що іноді не вистачало часу навіть поїсти, але мені таке життя подобалось.
- Розкажіть про Ваші досягнення в спорті.   
- Спочатку мені було дуже важко. Я іноді навіть симулював: усі біжать, а в мене то живіт  болить, то нога. (сміється!) Тому я і бігав гірше за всіх та й взагалі, як кажуть, зірок з неба не хапав. Але розумів, що мені потрібні гарні результати, оскільки, якщо вони є, то і ставлення до тебе інше, і  увага з боку тренера, і поїздки країною на збори, іншими словами - респект. Спочатку я вирішив, мені не вистачає зросту, і почав вивчати книжки про те, як можна це виправити. У великій кількості їв моркву, регулярно виконував спеціальний комплекс вправ на витягування. Окрім цього, почав серйозніший ставитися до кожного тренування. Після 9-го класу я  був єдиним, хто не потрапив на змагання. Усі роз'їхалися, а я залишився, не було навіть тренера! Але я все рівно, як навіжений, протягом двох місяців тренувався щодня. Мені було дуже важко постійно переборювати себе. І вже на наступних змаганнях я посів призове місце у спортоваристві «Динамо» і потрапив на першість України. Але тут на мене чекало розчарування: я не тільки посів останнє місце, у присутності всієї команди тренер заявив, що я  виступив гірше за всіх і тому підвів команду. Це був серйозний удар для мене, я тоді дуже розсердився! І вирішив довести всім, і перш за все собі, що вартий чогось. І винайшов формулу: якщо я поступаюся іншим фізично, повинен  тренуватися більше за всіх. Така методика принесла свої плоди. Через рік на юнацькому чемпіонаті СРСР - третє місце. Подібного результату не очікував ніхто! Я  продовжував тренуватися і ще через рік у складі збірної команди СРСР у парній четвірці став чемпіоном світу. Потім – армія, спортрота.
- Як з великого спорту Ви перейшли до підприємництва?
- Активно займатися спортом я перестав з розпадом Союзу. Росія стала так би мовити наступницею СРСР зі спорту, весь спортінвентар залишився там. Взагалі, було незрозуміло,  кому усі наші досягнення потрібні, і що далі робити. Але потрібно було   жити. І вже починаючи з 1992 року я активно зайнявся дрібним підприємництвом, їздив до Болгарії, Югославії, Румунії, Угорщини. У 1995 році я мав вже 3 ларьки. Потім – приганяв з Італії машини, добре заробляв, на все вистачало. І раптом в один момент  все змінилося: я залишився з величезними боргами викинутим з бізнесу, наче риба з  річки.
- І як Ви вийшли з цієї ситуації?
- Такі моменти в житті називають переломними. Я багато чого зрозумів. У той момент мені допомогла сім'я. Бабуся з дідусем продали квартиру і переїхали до батьків, так я зміг повернути гроші. Мені тоді виповнилося 28 років, потрібно було починати все з початку. Я пішов працювати водієм-експедитором в Медтехніку, що на вул. Пугачова, де директором працювала моя мама. Фірма на той момент була вже комерційна, а співробітники все ще жили за законами Союзу.
- Як сталося, що Ви пройшли шлях від водія-експедитора до директора цього підприємства?
- У той час з'явилося багато аналогічних фірм. І я подумав, що ми повинні все робити  краще за інших, я почав ставитися до цього як до спорту. Спочатку оформив вітрину для роздрібної торгівлі. Потім за моєї ініціативи купили перший комп'ютер, чим викликав внутрішній супротив усього колективу. Але час показав, що я виявився правий. І вже починаючи з 2003 року, я – директор магазина «Медтехніка». У тому ж році було  створено ще одне підприємство «Медтехлаборхімліки» - для оптових продажів.
- А звідки ж з'явився «Універсальний медичний магазин»?
- В мене давно виникла думка продавати ще й ліки, а не тільки медичну техніку. Так народилася ідея перебудувати магазин. Протягом п'яти років ми готували документи, отримували ліцензії, різноманітні дозволи. Будівельні роботи тривали ще 1,5 роки. І вже у 2008 році відкрився «Універсальний медичний магазин». Паралельно з ним вже 1,5 роки успішно працює і «Слуховий центр», де не просто  продають слухові апарати, але й консультують спеціалісти, дають необхідні   рекомендації.
- Скажіть, в чому, на Вашу думку, запорука успіху будь-якого бізнесу? І Вашого зокрема?
- Запорука успіху для мене, безперечно, полягає у розвитку. Зупинятися не можна! Саме тому я постійно удосконалююсь. Найближчим часом планую поглибити спеціалізацію магазина - залучати лікарів-консультантів за спеціалізацією: окуліста, ортопеда, інш. Крім цього, планую відкриття такого магазина і в Миколаєві. Величезну роль у розвитку мого бізнесу зіграла, як я вже говорив, сім'я. А ще, вважаю, дуже важливо бути оптимістом! Я ніколи не сумую! Зневіра – смертний гріх! Я назавжди засвоїв один із життєвих уроків мого діда: «Сподівайся лише на себе!»