Дитячі та юнацькі роки Надії пройшли в Херсоні. В 2010 р. закінчила Херсонську гімназію №6 із золотою медаллю. Фіналістка програми FLEX, протягом року навчалася у вищій школі штату Канзас, США, потім вступила на факультет міжнародної економіки Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана. Зараз навчається на магістратурі університету BerlinSchoolofEconomicsandLaw (Берлінська школа економіки і права) в Берліні.
Надя пише вірші трьома мовами – українською, російською та англійською. Багато з них присвячені різним містам, в яких довелося побувати, і особливо – рідному Херсону: «Дніпровські плавні», «Люблю Херсон», «Таврійське», «Їду додому». У свої 22 роки Надія – автор трьох поетичних збірок: «Нова інтерпретація дощу» (2011), «Щастя в обгортці» (2012) та «Ніжна» (2014). Член Національної спілки письменників України.

Поезію кожен сприймає по-своєму... А чим вона є для тебе?
Це спосіб виразити себе. Навіть не просто захоплення, а, напевно, вже потреба – вилити на папір свої відчуття... Дуже приємно, коли люди їх розуміють і навіть знаходять частинку себе в моїх словах. Я тоді розумію, що не самотня у своїх переживаннях... До речі, одна з моїх збірок називається «Щастя в обгортці», і на обкладинці зображений шоколад. Особисто для мене шоколад сам по собі може бути щастям... Але тут є й інший сенс: книга – вона теж в обгортці, а всередині книги – поезія. Так от, для мене поезія – це також щастя. Щастя мати таку можливість – розкривати свою душу, саме словами, саме на папері... Не можу себе без цього уявити. Це для мене як повітря... Можливо, мої вірші недосконалі, і над ними потрібно ще багато працювати... Але в першу чергу – хочеться ділитися ними, ділитися своїми емоціями з людьми.

Вже три твої поетичні збірки побачили світ. Чи є у тебе улюблені теми віршів?
Улюбленої тематики немає. Серйозні вірші – про кохання – я почала складати років у дванадцять. З цього все почалося... Але в перших моїх віршах більше громадянської лірики, можливо, такої, яка буде зрозуміла сьогодні кожному. У другій збірці, про шоколад, вже більше філософії. Більше про солоденьке, про приємне... Ну а третя книга... Все-таки вік – 22 роки, хочеться кохати і бути коханою... Про це і вірші:)

На презентацію твого збірки «Ніжна», яка відбулася в бібліотеці Гончара, прийшло досить багато людей. Своєю думкою про книгу поділилися, зокрема, відомі херсонські поети – Василь Загороднюк і Анатолій Кичинський. А які твої враження від цього заходу? Чи був це перший вихід нової книги «в світ»?
Це була перша «серйозна» презентація моєї творчості. Перші дві збірки швидко розійшлися по всім знайомим і родичам, і представити їх публіці я якось навіть не встигла... А ось на презентацію третьої книги «Ніжна» зібралася широка аудиторія. Все було офіційно... Я дуже рада, що херсонські поети прийшли. І для мене дуже багато значить, що моя книга зацікавила не тільки рідних і близьких, а й зовсім незнайомих людей. Такий був приємний сюрприз – мої вірші дійсно читають!..
Перед тим була ще презентація цієї ж книги в Києві, на зустрічі молодих поетів і письменників. Слухачів було небагато – близько двадцяти, але все пройшло дуже душевно. Грали на гітарі, співали пісні «Океану Ельзи»... А взагалі, най-найсвіжіші вірші читати вголос нелегко, іноді навіть неможливо. Спочатку здається: це ж настільки особисте, глибоке – як я можу так просто «розгорнути» свою душу перед іншими.. Але через якийсь час емоції заспокоюються, і ними хочеться вже поділитися. І тоді я «розкриваюся» людям і ділюся з ними всім хорошим, що я у цей вірш вклала, і сама отримую більше позитиву.

Що найбільше надихає: люди, які тебе оточують, якісь ситуації, або, можливо, особисті переживання?
Мені здається, все це настільки взаємопов'язане... Надихають люди, так. Саме з них все починається: знайомства, спілкування, відносини, різні ситуації та події, що надихають на поетичні рядки... Це все люди. Люди – найцінніше, що взагалі у нас є в житті. Що б з тобою не сталося, де б ти не був, ким би ти не був – без людей сенсу немає, мені здається.

Надя, ти складаєш вірші трьома мовами – українською, російською і англійською. А крім того, вивчаєш німецьку. Коли хочеться втілити у вірші якийсь образ, чи маєш якісь вподобання щодо певної мови?
Якщо це лірика про рідний край, про Україну – пишу українською, звичайно. А от якщо говорити про любов – на мою думку, у неї немає визначеної мови. Це почуття, любов, сидить такою тепленькою грудочкою і гріє тебе зсередини... І якою мовою в цю секунду подумалося, такою і народжується вірш. У цьому плані контролювати мови не можу взагалі. Хотілося б більше писати англійською, але частіше просто перекладаю, намагаючись зберегти і розмір, і зміст. Це набагато складніше, ніж просто взяти і написати те, що прийшло в голову... Щодо німецької – була невелика «проба пера», але цю мову я ще недостатньо відчуваю. Хоча розмовну німецьку розумію на 95% .

Будь ласка, розкажи про своє навчання в Берліні. Як з'явилося бажання поїхати саме в Німеччину?
У Києві я провчилася 4 роки. І на 4-му курсі дізналася, що існує програма академічних обмінів, за якою українці можуть вчитися в Німеччині і отримувати там стипендію. Я подумала – варто спробувати, адже це дуже цікаво – вчитися на магістратурі в Німеччині, тим більше мову я знаю. Дуже довго збирала документи, пробувала подавати їх до багатьох вузів... Отримувала відмову за відмовою, стипендію мені теж не дали, але шкода було кидати все на півдорозі... І нарешті знайшла потрібний університет – Берлінську школу економіки і права. Оскільки я живу за містом, то доїжджаю на навчання кожен раз по півтори години в один бік – електричкою, з пересадкою на метро... Нічого, нормально, звикаєш з часом. Це того варте.

Подобається Берлін?
На подив, так. Він, звісно, такий суперечливий, але саме цим мені й подобається... В ньому є абсолютно все: гарне і негарне, багаті і бідні, чистота і бруд... Напевно, тим Берлін і цікавий – життя вирує тут постійно, і кожен може знайти собі щось до душі. Це місто... напевно, надихає на те, щоб вільно мислити. Тут дійсно відчуваєш якусь свободу, і хочеться жити, хочеться чогось більшого... До переїзду в Берлін я часто уявляла, як буду сидіти на лавочці десь у парку і писати про це місто вірш. В результаті одним віршем не обмежилася – почався цілий цикл, який так і називається – «Берлінське». Він не увійшов до моєї останньої збірки, бо творчий процес триває – адже я там провчилася тільки один семестр поки що... Але де б я не жила, куди б не подорожувала – я люблю дуже сильно свою рідну країну, і дуже пишаюся тим, що я – українка.

А яке з українських міст запам'яталося назавжди? Яке найважливіше, найдорожче для тебе?
Херсон – моє рідне місто. Тут небо вище, ніж скрізь. Може, тому що будівлі нижчі?:) Але мені воно видається високим. Тут так тихо, спокійно... Хоча я і Київ дуже люблю. Він завжди бурлить, у ньому постійний рух, нескінченна дорога... В Херсоні можна за день п'ять справ встигнути, в Києві – лише дві... Але у кожного міста є свої принади. А ще мене надихає Львів. Туди приїжджаєш – і настільки поринаєш в атмосферу смачного, ароматного, цікавого, архітектурного, історичного – що просто не хочеться його полишати. До цього міста завжди хочеться і хочеться повертатися ...

Надя, ти представляєш Україну в міжнародному молодіжному прозовому проекті «Криза всередині - внутрішня криза». Розкажи про нього докладніше, будь ласка.
Про цей проект я дізналася випадково. Його суть у тому, щоб творча молодь, яка не отримала поки визнання, могла поділитися своїми міркуваннями на тему «Криза всередині». Він розпочався в Німеччині трохи більше року тому, коли події в Україні тільки розгорталися, тому Україна організаторам проекту була особливо цікава. За підсумками проекту вийде збірка есе авторів з різних країн. Я подала заявку, і мене обрали – можливо, вирішили, що я як українка зможу краще описати ситуацію... Але писати про революцію як таку на той момент мені не хотілося – надто болюча ця тема, хоча я трішечки торкаюся її наприкінці свого есе... Моя розповідь про те, як складно писати свою історію життя на білому аркуші, і як складно робити вибір. Всі ми здебільшого любимо, коли у нас є вибір, – але вибирати не так вже й просто і не так вже приємно. Есе написано українською мовою, і буде опубліковано в двомовному варіанті: оригінал плюс переклад на англійську або німецьку. У книзі буде представлено 30 країн і понад 70 учасників: це і автори, і редактори, і перекладачі – вся команда, що працює над виданням. Сподіваюся, що в червні цього року збірку вже буде видано. Дуже хочеться взяти участь у її презентації.

У 2013 році тебе прийняли до Національної спілки письменників України. Розкажи про свої враження, будь ласка.
Я туди вступала на хвилі, коли вони приймали багатьох молодих поетів і письменників. Подала документи на вступну комісію. А потім вже познайомилася з Загороднюком Василем Степановичем, головою нашої херсонської організації. Добре, що є можливість поспілкуватися з досвідченими літераторами, вони багато можуть розповісти, підтримати морально. Завжди цікаво почути думку людини, яка не просто захоплюється літературою, а й сама пише. Це багато чого варте. Щоправда, я не завжди встигала брати участь у заходах Спілки письменників... Але все ж приходила на зустрічі, старалася послухати, поспілкуватися... А от різні молодіжні, студентські творчі зустрічі мені подобаються в чомусь навіть більше. Просто можливість для будь-якої, навіть не «розкрученої» людини прийти і прочитати всім свої вірші – це здорово. На таких зібраннях завжди дуже дружня, душевна атмосфера.

Крім навчання та творчості, ти також активно береш участь в діяльності молодіжного Європарламенту...
До Європейського молодіжного парламенту я потрапила три роки тому, коли вчилася в Києві. Чудова організація, там збирається небайдужа, активна молодь: студенти, старшокласники... Робота побудована за принципом справжнього Європарламенту, представлено 38 країн Європи. Ми організуємо молодіжні міжнародні конференції в різних країнах – понад 150 заходів на рік, тривалістю від 2 до 12 днів. Це дуже цікаво. Півтора роки тому я провела першу в Херсоні 2-денну сесію для старшокласників. У них загорілися очі, їм захотілося далі рухатися, щось нове дізнатися... І ось зараз я бачу, що вони теж стали активістами, самі почали їздити до Європи, влаштовувати заходи... Приємно бачити, що їм це цікаво, що все це робилося не дарма.
Зараз, навчаючись в Німеччині, я також намагаюся не кидати Європарламент. Мене взяли організатором на дві міжнародні конференції, які будуть обидві проходити в липні-серпні цього року, одна в Україні, а інша в Німеччині.

Як вдається все поєднувати – і економіку, і активну громадську діяльність, і поезію?
Іноді дуже мало залишається часу на сон, 4-5 годин всього. Доводиться якось крутитися... Але займатися одним тільки навчанням занадто нудно, я просто не змогла б так. Періоди в житті бувають різні – кращі, гірші... більше емоцій, менше емоцій... Іноді необхідно забути про те, що хочеться писати вірші, адже потрібно готуватися до іспитів, до якихось інших важливих подій... І все ж коли приходить творче натхнення – відкладаються в сторону всі іспити, всі термінові справи, і я сідаю і просто записую

Чи плануєш подальше життя і професію пов'язати з економікою?
Так. Тому що це, принаймні, робота, так можна заробити на шматок хліба. А ось поезія – це для душі, і до заробітку не має ніякого відношення... Кошти від продажу своїх книг, зібрані на презентаціях в Херсоні та Києві, я перерахувала у фонд допомоги переселенцям, для дітей. Мені здається, цим дітям не вистачає турботи, тепла, радості і багато чого ще. Хочеться, щоб ці кошти хоч якось їм допомогли, і ще – щоб вони не відчували себе покинутими... Але вірші і гроші в моєму розумінні один з одним важко поєднуються.

Що для тебе в житті найважливіше?
Це з якого боку подивитись. Люди, стосунки з людьми – ось це важливо. Та й просто не стояти на місці, кудись рухатися, розвиватися, чимось цікавитися... Бути в русі, поки є на то внутрішні сили. Я би просто не змогла сидіти на місці... Любов – вона взагалі цікава штука, в різних проявах може бути присутньою в житті. Вона теж дуже важлива... Адже це і любов до рідних, і любов до своєї країни, і любов до друзів, і любов у романтичному плані... Можна любити людей, можна любити місця, міста, в яких ти знаходишся; можна любити своє заняття, свою роботу... Якщо людина все робить з любов'ю і від чистого серця, результат потім набагато краще виходить. Напевно, без любові світ був би нудним і нецікавим!

Що б хотілося сказати світові? Який посил направити Всесвіту, людям?
Взагалі потрібно ділитися ніжністю... А щодо посилу, прочитаю рядочки...
Выйди за рамки. Вдохни полной грудью. Будь.
Забудь обиды. Открой всем свои вокзалы.
Возьми улыбку с собой в ежедневный путь.
И будет пусть огромного мира мало.       
Мені здається, якщо будемо ділитися радістю, будемо ділитися чимось добрим, то доброго в житті все одно буде більше. Яка б ситуація не була навколо, який би негатив не трапився – все одно потрібно намагатися дарувати людям радість. І я дуже хочу вірити в те, що мої вірші хоч трішечки радують людей.

Чи можеш поділитися своїм заповітним бажанням?
В продовження теми хотілося б сказати, що найбільше моє бажання - це мир, мир усім нам, спокій і впевненість у завтрашньому дні. Хочеться вірити, що все буде добре.

Ознайомитися з творчістю Надії Теленчук можна на її персональній сторінці на сайті Стихи.ру: http://www.stihi.ru/avtor/nadinnew